Жовківський замок Наприкінці XVI ст. на терені Галичини біля підніжжя
горбистого пасма Розточчя виникає поселення нового для цієї місцевості типу –
приватне укріплене місто-резиденція. Його засновником виступає гетьман Речі
Посполитої Станіслав Жолкевський гербу Любич, архітектор - італієць, котрий
багато працював у Львові, Павло, званий Щасливим ( Paolus Italus Murator).
Право Магдебурзьке поселення
отримало привілеєм короля Зигмунда ІІІ , ним же було затверджено назву Zolkiew
- Жовква на честь засновника міста та місцевості, з котрої походив його рід.
Особливими є передумови появи
міста на історичній карті західної України. Саме тут відбувалося протистояння
між Австрією, Польщею, Україною, Татарією, Туреччиною, Волощиною, Семигороддям,
що привело до постійної військової загрози та зробило цю територію зоною
найактивнішого в Європі будівництва міст - фортець. Можна стверджувати, що
місто є однією з найраніших реалізацій концепції "ідеального міста" і
єдиним збереженим до наших днів на території України. Професор архітектури
Микола Бевз звертає увагу на те, що загальна композиція та розпланування,
характер його забудови та функціонального зонування – орієнтація композиційних
осей, етнічна схема заселення, цілком відповідають засадам італійської
ренесансної урбаністики. І загалом відслідковується подібність розпланування
Жовкви до композиційної схеми нерегулярного укладу, опрацьованого в трактаті
італійського теоретика архітектури XIV ст. П’єтро Катанео.
З погляду на особливості
розпланування, цікавим було те, що резиденція власників - замок, виступав
окремою оборонною одиницею, об’єднаною з містом мурами, в той час, як усі допоміжні
торгові площі винесені на передмістя, котре теж було укріплене – у 1609 році
було спеціально для цих цілей розплановано вулицю – площу на Львівському
передмісті. Це дає підстави стверджувати, що Жовква створювалася за дуже
самобутнім планувальним укладом – репрезентаційна частина -- площа із замком,
костелом, будинками із лоджіями - підсіннями безпосередньо пов’язана із двома
парадними в’їздами до міста - брамами Звіринецькою та Краківською, в той час,
як дві інші брами Туринецька та Львівська пов’язані із торговицями на
передмістях, виконували допоміжні, обслуговуючі функції.
Замок завжди відігравав домінуючу роль в панорамі
міста. Будований, як оборонна фортеця із притаманною цьому типові споруд
суворістю, на березі річки, що, створювала систему оборонних водойм, він
виглядав неприступною твердинею. Чотирикутний в плані, з вимірами близькими до
100 х 100 м., з простим архітектурним укладом, котрий підкреслював
суворість часів і добре служив меті, з котрою був збудований – оборонності.
Чотири крила споруди пов’язані між собою бойовими галереями із бійницями,
об’єднані оборонними вежами, дещо виступаючими із бастіонним характером,
творили монолітну брилу. Невибаглива архітектурна форма із не штукатуреними
зовні стінами, підкреслювала оборонний характер споруди, а внутрішні фасади
отиньковані на біло служили для створення затишку, в якому точилося щоденне
життя замку.
В’їздне крило замку вистрілює
триповерховою вежею, що закінчується трикутним аттиком з бійницями. Серед
лаконічних форм споруди вирізняється портал, його архітектурні форми та
білокам’яна різьба вказують на добу ренесансу, в котру будувався замок, та
відкривають перспективу на головні сходи та аркаду при палацовому корпусі –
основну оздобу великопанської резиденції. Галерея довжиною 13,5 м.,
шириною 11 м. і висотою 10 метрів не оббігала замок всередині, а
тільки підкреслювала вагомість центрального крила і складалася із двох рядів
іонічних колон на п’єдесталах. Парадні сходи, прикрашені статуями, вели до
репрезентаційних покоїв на другому поверсі. 
Бічні крила виконували допоміжні
функції – східне служило офіциною , містило гостьові покої, західне –
кухнею-пекарнею, північне в’їздне містило в’язницю, звану татарнею, арсенал,
конюшню та казарми. Від міста замок був відділений глибоким ровом, що
відігравав не стільки оборонну функцію, скільки служив збірником дощової води,
що спливала з Ринку, розміщеного на 3 м. вище. До брами вів звідний міст.
І якщо на початку суворий
зовнішній вигляд замку віддзеркалював спартанський спосіб життя, характер і
епоху фундатора та його спадкоємців – Жолкевських, Даниловичів, Собєських, то
пізніші його екстер’єр та інтер’єри відповідають духові епохи та ролі, яку
замок виконував, ставши у 1661 р. власністю Яна Собєського - коли на
елекційному сеймі у 1673 р. власника Жовкви обрали королем, місто
перетворюється на літню королівську резиденцію. Виділяючи Жовкву, серед інших
своїх володінь, як родинне гніздо славного своїми ратними подвигами прадіда Ст.
Жолкевського, Ян ІІІ Собєський саме тут святкує найважливіші події свого життя
– у 1677 р. приймає європейських послів з нагоди коронації, на полях під
Жовквою влітку 1683 р. відбувається військовий парад, що передував маршу Яна
ІІІ на чолі армії на допомогу осадженому турками Відню і саме в Жовкві рік
пізніше відбувалися грандіозні урочистості святкування перемоги під час яких на
Звіринці було відтворено турецький табір під Віднем, а численні гості серед
яких сенатори, посли європейських держав, та папський нунцій мали можливість
спостерігати за виставою "Зняття облоги Відня" -- реконструкцією
подій річної давності. А в головному храмі Жовкви костелі св. Лаврентія та
Станіслава папський нунцій вручав королю та королеві посвячені папою Інокентієм
XI дари. Усі ці події сприяли розбудові та оздобленню міста, а особливо замку,
де зупинялися численні гості.
Перебудова замку починається з 1678 року під керівництвом
королівського архітектора Петра Бебера за участі Августино Лоцці. Стараннями
італійських та французьких зодчих із неприступної фортеці твориться палац
гідний приймати королів.
Із описів замку можна скласти
уяву про його розкіш. Від суворості оборонного замку залишилися тільки
архітектурні форми, котрі теж було пом’якшено штукатуркою, збільшенням вікон,
добудовою павільйонів - виходів в парк. Невідомо чи саме в цей час, але бічні
крила отримують другий поверх. Інтер’єри палацового крила вражають пишнотою
оздоблення. Численні інвентарі свідчать, що перший поверх і далі служить
приватними апартаментами їдальнею та скарбницею, другий – репрезентаційний.
Коридорами та галереями корпус пов'язаний із оборонними вежами з котрих одна
служила складом для старої зброї, друга - для турецьких наметів, взятих як
трофей при Відні. Намети ці були гордістю короля, їх час від часу розкладали на
дитинці замку для прийомів високого рангу гостей. Із покоїв власника можна було
потрапити до каплиці, котра з'явилася у західному внутрішньому дворику
стараннями матері короля Теофілії Собєської в 40-х роках XVII ст.
Покої, як приватні, так і
репрезентативні щедро декоровані. Згадується і оббивка стін тисненою шкірою із
золотим малюнком, французькі шпалери, карти, фарфорові статуетки та посуд,
вишукана зброя, різьблені меблі підсвічники та сотні живописних полотен відомих
художників та копій місцевих малярів на різноманітну тематику. Релігійна тема
поряд із портретами римських пап, європейських монархів та їх дружин, портрети предків
та самих власників, пейзажі, натюрморти, міфологічна тематика. Часто картинами
завішені всі стіни. Особливо великою була бібліотека, що займала два
приміщення. Була також більярдна. З особливим пієтетом король відносився до
свого прадіда Ст. Жолкевського і на другому поверсі обладнав кімнату його
пам'яті.
Але самого палацу для
великосвітського життя королівського двору було явно замало Король затруднює
архітекторів та садівників і за короткий час із південної сторони замку постає
розкішний парк, потіснивши оборонні стави.
Тут ми зустрічаємо поєднання
двох типів парків – ближче до замку, розміщений на двох терасах регулярний
"французький" і дальній, значно більший "старопольський".
Інвентар 1750 р. детально описує обидва парки.
"Французький" розміщений безпосередньо перед
замком на двох терасах, до нього можна було потрапити із палацового корпусу
кам'яними сходами через павільйони. Парк ділився на чотири частини, котрі зовні
обсаджені самшитом. В двох частинах росли квіти на двох інших – лікарські рослини.
Мурований фонтан із мармуровим дном прикрашав цю частину парку. Камінними
східцями можна було пройти до нижчої частини парку, що тягнулася аж до ставу.
Саме тут стояли дві альтанки із кам’яними лавами і столом. Композицію
довершували гроти із античними статуями.
З парку кладкою можна було
пройти до лазень, описи яких свідчать, що ці споруди являли витончену
королівську розкіш. Були це дерев'яні павільйони, що стояли на палях посеред
ставу і поєднувалися із сушею помостом. Зверху помальовані на червоно, імітуючи
цеглу, покриті гонтом, досить скромні, але переповнені пишнотою всередині.
Поєднання фаянсової плитки в облицюванні із мармуровими підлогами та кількома
десятками картин, в опочивальні ліжко з турецькими подушками і килимами,
фарфорові печі і каміни, золочені деталі, різьблені меблі. Кімнати одна за
одною приводили до самої лазні, де посередині стояла олов’яна ванна з мідними
трубами, котрими текла тепла і холодна вода через "орла із крилами".
Окрім цієї основної існували ще інші лазні "турецькі", та
"польські" – зовні цілком подібні до першої, але всередині декоровані
значно скромніше. Велика кількість олійних полотен в оздобленні лазень
пояснюється скромністю розмірів палацового корпусу, де фізично неможливо було
помістити усі картини, адже багато з них були королю подаровані.
Парк другий, розміщений дальше
від замку, в інвентарях називається "великим", поєднував в собі риси
старопольського саду та парку. Поділений на частини трьома поздовжніми та
чотирма поперечними алеями, обсадженими кущами агрусу і смородини. Ділянки між
кущами займали яблуні, груші, сливи. Домінантою цієї частини парку виступала
кругла альтанка. Окрім альтанки в цій частині парку знаходилися:
"помаранчарня", "слімачарня", "фігарня", теплиці
та оранжереї. Напевно королівський двір смакував вирощеними у власному саду
цитрусовими, фініками, а також французьким делікатесом – слимаками круглий рік.
В одному із своїх листів, писаному коханій дружині Марії Казимирі чи просто
Марисеньці, як її називав король, Ян Ш Собєський згадує білу вишню, котру видно
із вікна спальні королеви. Напевно малося на увазі білу черешню, котрих багато
росте в окрузі.
Весь парк був обгороджений
парканом. А через двері із "різьбленими сатирами" можна було вийти в
поле. Хатина садівника стояла на краю "великого" парку. А відразу за
парком починався звіринець, закладений ще 1606 р. гетьманом Ст.. Жолкевським.
Звіринець був також обгороджений і саме тут відбувалися гетьманські, а пізніше
королівські лови.
По осі - замок – гора Гарай
король побудував дорогу через болото на палях, а на самій горі - мисливський
палацик – дерев'яний із мурованими винними погребами. Саме цей палацик згадують
численні мандрівники, котрим пощастило вечеряти з королем в цьому райському
куточку. Палацик оточений модриновою, липовою та каштановою алеями,
розпланованими в такий спосіб, щоб із них відкривався найкращий вигляд на увесь
ландшафт Розточчя та Жовкви.
Із сказаного можна зробити
висновок, що, будований, як оборонна споруда в другій половині XVII ст.
Жовківський замок втрачає свою оборонну функцію і перетворюється на королівську
резиденцію. Територія на південь від замку була пристосована під прогулянковий
парк, сад та мисливські угіддя, котрі разом із лазнями на ставі творили єдиний
ансамбль. Згадуваний будинок садівника свідчить, що парк не тільки
розпланований спеціалістами, але йому був забезпечений професійний догляд.
Стараннями архітекторів, садівників, скульпторів було створено композицію із
окремими домінантами в кожній частині ансамблю. Поєднання репрезентаційного
регулярного парку із садом та мисливським звіринцем служили задоволенню усіх
смаків та потреб королівської сім'ї та численних гостей, а багатий вистрій
палацу та лазень мав презентувати високе становище власника замку.
В першій половині XVIII століття Жовква переходить до
князя литовського Міхала Радзівіла, котрий перебудовує замок в стилі бароко. В
архіві Санкт-Петербургу професором Т. Бернатовичем знайдено план замку та
частини парку виконаний у 1740 р. архітектором Антоніо Кастелло перед
радзівілівською перебудовою, який дає нам уяву про розпланування і першого
поверху замку, і ближнього парку з лазнями Але як сказав М. Осінський:
"Час мармуру минув, настав час дерева і стюку" і Жовківський замок
вже ніколи не досягнув такої величі і розкоші, як за королівських часів.
На жаль до наших днів дійшли
тільки описи та уламки давньої величі описуваних об’єктів у вигляді сильно
перебудованого та пошкодженого замку, двох терас при ньому, що були колись
парком, фундаменти та винниці мисливського палацу, окремі липи, каштани та
модринова алея на Гараю.
Сьогодні Жовква переживає
ренесанс. ЇЇ регенерації, реставрації та ревіталізації приділяється велика
увага на різних рівнях. У 1994 році створено Державний історико-архітектурний
заповідник, завданням якого є охорона культурної спадщини Жовкни, у 2001 р. -
музей Жовківський замок Львівської галереї мистецтв. У планах ДІАЗу відтворення
садово-паркового ансамблю Жовківського замку. У 2008 році Майстернею
дослідження пам’яток Крайового осередку вивчення і документації пам’яток з Варшави
проведено дендрологічну інвентаризацію замкового парку в Жовкві з використанням
найсучасніших методів. Дослідження ляжуть в основу планів реставрації
садово-паркового ансамблю. Ще у 1997 р. виникла ідея створення Жовківського
регіонального ладшафтного парку, котрий має стати об’єктом екоруризму по
Розточчю. А вже сьогодні Жовква та реставровуваний замок приймають біля 30 000
туристів щорічно, третина їх приїжджає із закордону. Відтворення ансамблю
Жовківського замку буде служити розвитку туризму в нашій місцевості. Софія Каськун завідуюча музеєм Жовківський
замок Львівської галереї мистецтв 
|
