«Пейзаж/Антипейзаж» - назва виставки зацікавлює, а разом
з тим створює інтригу і вселяє надію, що глядач не побачить тут банальних
краєвидів, що зображають реальні простори, але ефекти творчого підходу до цієї
багатовікової галузі художнього мистецтва. Організатори виставки вирішили
спровокувати художників до переоцінки своїх поглядів на тему широко зрозумілого
«пейзажу» і втілення в експонованих роботах власних переосмислень.
Ким є художник в суспільстві цифрових технологій? Яка
його функція? Для чого/кого він творить? Що є предметом його зацікавлення
сьогодні? Як митець впливає на оточення і як оточення впливає на митця? Це
далеко не всі питання, відповідь на котрі мала б дати експонована виставка.
З розвитком технологій, художник перестав бути дзеркалом.
Класичне визначення пейзажу, як жанру в образотворчому мистецтві, в якому
об’єктом зображення є природа, перестало бути актуальним. За визначенням видатного українського
скульптора-модерніста Михайла Дзиндри, митець є перетворювачем невидимих форм,
котрими наповнений ефір, у видимі, транслятором, котрий для непосвячених чинить
приховане явним. В столітті небувалого розвитку медійних технологій художник стає перед розумінням, що вже все в тій чи іншій формі було. Світ неояжнийі марна справа його змінити чи покращити, його неможливо навіть систематизувати. В
постіндустріальному суспільстві митець
має справу не з «чистим» матеріалом, не з
джерелом, а з культурно освоєним, продуктом тиражування та серійного відтворення. Твір мистецтва не відсилає до свого джерела чи взірця, перевтає бути відображенням предметного світу, стає відображенням відображення. Ми живемо в епоху симуляції, коли замість
реальності використовуються система знаків, по суті ми маємо справу із симулякрами.
Просте відображення дійсності; спотворення дійсності; маскування відсутності
дійсності; вдавана дійсність; симулякр, який взагалі не
має жодного відношення до дійсності і зацикленний сам на собі - експоновані твори позначені - усе знайшло
своє відображення, підтверджуючи правоту Жана Бодріара. Художник, котрий не
хоче бути просто статистом, повторюючи те, що давним-давно відоме, повинен
враховувати ситуацію в якій живе і творить і старатися бути оригінальним в своїй
творчості, а не тільки відтворювати видимий світ.
Автори представленої виставки кожен в свій
спосіб інтерпретують зображення краєвиду, використовуючи різні техніки і
засоби, намовляючи глядача до активної співучасті в творенні візії реальної
дійсності.
Софія Каськун
| 
