Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Екскурс в минуле Жовкви

Екскурс в минуле Жовкви


Серед найбільш відвідуваних містечок  Галичини особливе місце займає Жовква. Чим же приваблює це місто туристів

Перш за все - архітектурою. Це музей під відкритим небом – на 27 гектарах заповідної території знаходиться сорок історико-архітектурних та мистецьких пам’яток                                                                                

Це місто від самого свого заснування було багатонаціональним, і кожна нація внесла свій вклад в його історію, культуру, мистецтво, архітектуру.

В Жовкві, після того, як недоброзичливі сусіди знищили його оселю, знайшов притулок батько гетьмана Богдана Хмельницького Михайло. Багато істориків серед яких Іван Крип’якевич, доводять, що Богдан народився саме в Жовкві.

В XVII- XVIII ст. у Жовкві працювали відомі живописці Мартіно Альтамонте, Юрій Шимонович,( Елевтвр, Семигоновський ), Іван Руткович, Василь Петранович, з Жовкви походив Йов Кондзелевич та ще кілька десятків відомих і не дуже іконописців та різьбярів, котрі стояли біля джерел українського барокового мистецтва.

З Жовкви походять єврейські філософ Нахман Крохмаль, письменник Майєр Галейвли, вчений Сандер Шорр.

Історію Жовкви досліджував вірменський монах Садок Баронч.

Жовква була улюбленою резиденцією польського короля Яна ІІІ Собеського.

Це унікальне українське місто стало єдиним, що зберегло до наших днів свою планувальну структуру – одну із перших реалізацій концепції "ідеального міста”

Жовква була закладена у 1594 році гетьманом Станіславом Жолкевським, як приватне укріплене місто–фортеця із неодмінними ознаками оборонної архітектури – муром, ровом, валом, і замком. Місто проектоване італійським архітектором Павлом Щасливим на основі плану нерегулярного міста італійського теоретика архітектури Пєтро Катанео.  

Замок примикав до міста і існував, як окрема оборонна одиниця, від міста відділений широким ровом, але об’єднаний системою галерей із оборонними мурами. Ця великопанська резиденція таких відомих родів, як Жолкевські, Даниловичі, Собеські, Радзівіли була проектована Павлом Щасливим, котрий багато працював у Жовкві. Із міських актів відомо, що саме Павло Щасливий був першим головою міста аж до своєї смерті у 1610 р.

Замок квадратний у плані із оборонними вежами на кутах та стрімкою надбрамною вежею, оздобленою порталом із різьбленого червоного мармуру з гербом роду Жолкевських. Вїздний корпус містив приміщення для сторожі, тюрму – так звану татарню, із сходу арсенал і кузню, зліва конюшню і каретний двір. А карети у Жовкві виробляли такі, що Париж міг позаздрити – так писав король Ян ІІІ Собеський.

Приватні апартаменти власників – палацовий корпус прикрашали пишно оздоблені сходи. Тут знаходились спальні, дитячі, кабінети  Західне крило містило кухню та пекарню , а у східному знаходились гостьові покої.

        До наших днів мало що дійшло від первісної величі замку. Але його історія вражає. Звідси вирушав Станіслав Жолкевський в похід на Москву у 1611 р., а повернувшись, тут написав свій „Початок та прогрес Московської війни”, сюди у 1520 р. було привезено з поля бою під Цецорою тіло великого коронного гетьмана, а для викупу від турків голови гетьмана тут, з дозволу короля, карбувались золоті монети. Тут король Ян ІІІ Собеський приймав європейських послів звідси вирушав у переможний похід під Відень, тут влаштував своєрідний музей бойових трофеїв власних і славного діда Станіслава.                                 

Саме Ян ІІІ облаштував замок за останнім словом європейської моди, для його оздоблення запрошував місцевих та іноземних митців, а біля замку розпорядився розпланувати парк на взірець італійського, лазні на воді, теплиці побудував на горі Гарай мисливський палацик із винними погребами да нього дорогу на палях через болото.     

За Яна ІІІ Собеського Жовква пережила часи найбільшого розквіту. Потреби королівського двору безконечні свята і торжества стимулювали розвиток ремесел, мистецтва, торгівлі, будівництва. Більше ніколи у своїй історії Жовква не піднялась так високо, як у другій половині ХVII cт.

 У XVIII ст. уся спадщина Жолкевських –Собеських перейшла до литовського князя Михайла Радзівіла. Князь зайнявся реконструкцією замку. Але час мармуру минув – настав час дерева та стюку, і замок вже ніколи не досягнув тієї краси і слави, якою пишався за королівських часів. Маючи основну родинну резиденцію у м. Несвіжі, М. Радзівіл вивіз туди усе, що було цінного, навіть трофеї Яна ІІІ з-під Відня,- там же відбувалось святкування чергової річниці Віденської вікторії.

Спадкоємці М. Радзівіла не були добрими господарями - замок опустів та занепав, а з утвердженням нової австрійської влади і скасуванням приватної власності на міста, у 1787 р. його продають на аукціоні.

В XIX ст. замок стає багатоквартирним будинком. Один із власників на цеглу розібрав замкову каплицю, пишні парадні сходи та західну вежу, в котрій за легендою Станіслав Жолкевський у 1611 р. тримав ув’язненого російського царя Дмітрія Шуйського по дорозі до Варшави, де той зрікся престолу.

У східному крилі замку із 1908 р. розмістилася державна гімназія, в котрій викладав український історик Іван Крип’якевич.

Перед замком по всій ширині фасаду будівничі міста заклали головну міську площу, що з півночі була оточена особливим типом житлової забудови XVII ст. – будинками із підсінням – єдиними в Україні.

Площа виконувала роль репрезентаційної – тут відчитували укази, виконували покарання – в центрі площі знаходиться "лобне місце", тут відбувалися міські урочистості, а ще це була основна міська торговиця.

Давня ратуша, збудована на площі королівським архітектором Петром Бебером, від котрої залишились лише фундаменти та опис 1750 р., мала на стіні сонячний годинник, приковані ваги, та взірець аршина, а  напис говорив "Міра мірою а продаж і купівля згідно часу"

У 1903 р., святкуючи 300- річчя надання Жовкві Магдебурзького права, жовків’яни впорядкували площу, на місці давньої міської криниці спорудили фонтан із статуєю Матері Божої, насадили дерева.                               

Площа пов’язана із двома брамами, що ведуть у місто – Глинською, званою колись Краківською, та Звіринецькою, названою так, бо з цієї сторони під мурами міста у 1606 р. Станіслав Жолкевський заклав звіринець для полювання –улюбленої розваги тогочасної шляхти.

У 1932 р. було збудовано нову ратушу на мурах ХVII за проектом архітектора Броніслава Віктора. Щодня опівдні трубач із площадки на ратушній вежі виконував спеціально скомпоновану мелодію –  "хейнал”. Сьогодні о 12 год. З ратушної вежі звучить Гімн України.

Перед ратушею у 1998 р. споруджено капличку – пам’ятник жертвам замученим НКВС у тюрмі замкової вежі.                                                     

Із заходу площі на узвишші, за легендою насипаному полоненими турками, височить костел св. Лаврентія – одна із найвідоміших і найгарніших споруд Жовкви.

Будівництво його розпочалося у 1606 р. і було під особливою увагою власника міста. Будівничим, як і всіх будованих в той час споруд, був архітектор Павло Щасливий, а після його смерті Павло Римлянин та Амброзій Прихильний. За задумом фундаторів костел мав стати пантеоном лицарської слави. Про це говорять зображення скульптурного фризу в екстер’єрі, пам’ятні таблиці та надгробки в інтер’єрі, про це мали свідчити найбільші в Європі того часу батальні полотна, що зображали бойові подвиги Станіслава Жолкевського під Клушино та Яна ІІІ Собеського під Хотином, Віднем та Парканами, виконані Ш. Богушовичем, А. Стехом, М. Альтамонте (сьогодні знаходяться в Олеському замку). В криптах костелу поховані власники міста, священики та меценати храму, тому його часто називають "малим Вавелем”.

Головний вхід костелу обрамлений білокам’яним різьбленим порталом, що зображає євангелістів, святих Петра і Павла, Лаврентія та Станіслава і є чудовим мистецьким взірцем XVII ст.                 

Стіни оздоблені стюковими плитами "під люстр”, склепіння вкрите орнаментальними рельєфами. Особливо красиве різьблене білокам'яне оздоблення хорів із декоративними елементами, гербами роду Жолкевських, та Гербуртів, з котрого походила Реґіна Жолкевська.                         

Головний та два бічні вівтарі Пресвятої Трійці та Матері Божої – пізньобарокові, їх прикрашають дерев’яні різьба та статуї святих.

У 1748 р. костел став колегіатою. До цього часу відноситься створення лав–сталь – чудового взірця декорованих культових меблів.

Декорація фасаду органу та амвону походять з ХІХ ст.,  до цього ж часу відноситься мармурова підлога храму із розетою-сонечком в центрі.

В презбітерії знаходяться багатоярусні, багатофігурні надгробки родини Жолкевських, виконані в кінці ХVII ст. скульптором Войціхом Зичливим та надгробні пам’ятники Якуба Собеського та Станіслава Даниловича роботи А. Шлютера.

Дзвіниця костелу зведена на оборонній вежі в ХVII. Дзвіниця, Глинська брама, костел, оборонна стіна завжди були улюбленими сюжетами художників.

Поряд знаходиться монастир отців Василіан. Його комплекс формувався протягом ХVII –ХХ ст. Дерев’яна церква , що стояла на цьому місці , відома з 1601р. В середині ХVII ст. було збудовано муровану і присвячено її Різдву Христовому.

У 1691 р. після невдалого походу на Молдавію, король Ян ІІІ Собеський спроваджує до Жовкви мощі Яна Сучавського із окупованої турками Сучави. В тому ж році біля церкви закладають монастир. Митрополит Досифей – відомий румунський церковний діяч, філософ, письменник, що супроводжував мощі, став першим ігуменом монастиря.Тут він знайшов місце свого вічного спочинку. У 1783 р. мощі повернули до Сучави, а до Жовкви привезли із Відня мощі святого мученика Партенія, котрі і сьогодні знаходяться в храмі.

У 1903 р. церкву перебудували за проектом архітектора Едгара Ковача. Від церкви ХVII ст. залишився тільки ренесансний портал південного входу.

Церкву в І половині ХХ ст. розписав український художник Юліан Буцманюк – учень Модеста Сосенка, Випускник Краківської та Празької Академій мистецтв, січовий стрілець, засновник Пресової кватири, світливець Бойової управи січових стрільців. Розписи церкви - яскравий приклад мистецтва сецесії, створений на українському грунті . Розписи цікаві не лише з мистецької точки зору але й з історичної . В композиціях апсид автор зобразив реальні постаті української історії. Під покровом Богородиці на фоні архітектури Києва і Львова зображені: зліва – діячі УНР, а справа – портретна галерея діячів ЗУНР в центрі Андрей Шептицький із владиками, під ними своєрідне трактування пієти – символ голодомору в Україні1932-1933 р. р.

В апсиді св. Йосафата художник зобразив релігійних діячів унії та українських гетьманів . Цікавим є розпис каплиці, а особливо вітраж - Архангел Гавриїл.

В церкві знаходяться чудово вирізьблені балдахін та кіот – робота відомого львівського скульптора першої половини XX ст. Андрія Коверка, різьблені лави.

Іконостас, встановлений наприкінці 2002 року, виконали жовківські художники Стефан Скіра та Михайло Б’єсик, використовуючи технології старих майстрів.

Монастирські споруди будувались та перебудовувались з ХVIIІ ст. до 1936 р. У ХVIIІ ст. споруджено барокову дзвіницю. Будівництво велося довго, що зафіксовано на гравюрах того часу.

У 1895 р. розпочала роботу друкарня отців Василіан, котра разом із видавництвом "Місіонер” принесла монастирю найбільшу славу.

         Власники міста добре розуміли, що від задоволення духовних потреб усіх релігійних громад залежить мирне їх співіснування, а при воєнній загрозі успішна оборона міста, цим можна пояснити факт постійної опіки не тільки католицькими і грецькими храмами, а також єврейською святинею.

         Єврейська дільниця містилася біля північного міського муру. До нашого часу дійшла синагога, збудована у 1692-1698 р. р. королівським архітектором Петром Бебером за фінансової підтримки короля Яна ІІІ.

         Масивна споруда синагоги зведена в традиціях ренесансу, що було характерним для святинь, будованих на території Польщі у ХVII ст. Товсті стіни, підперті контрфорсами, бійниці в аттиковому завершенні свідчать про оборонний характер споруди. Навіть спроба у 1941 р. підірвати її не мала успіху. Інтер’єр був прикрашений масивними золоченими колонами, розписами,  незабутнє враження справляло скульптурне обрамлення Арон Кадеш –Арки Старого Завіту. Свого часу це була одна з найгарніших синагог Європи . Сьогодні синагога включена в Перелік 100 пам’яток, які знаходяться під загрозою руйнування і реставрується.

         Недалеко від синагоги до міських мурів примикає Домініканський монастир. Костел монастиря – символ великого материнського горя. Його збудовано у 1655 р. на кошти Теофілії Собеської на місці цвинтарної каплиці, як усипальницю для сина Марка, що загинув в битві під Батогом. В костелі знаходилисяся надгробки Теофілії та Марка Собеських роботи А. Шлютера з кінця 17 ст. В 19 ст. костел сильно потерпів від пожежі та австрійської влади.

         Монастир збудовано у 1756 р. на місці деревяного попередника.

Костел передано грекокатолицькій громаді, а в монастирі розмістилось Сокальське єпархіальне управління.

Є ще у Жовкві дві церковці, котрі заслуговують особливої уваги.              

Вїжджаючи до Жовкви зі сторони Львова, неможливо не зауважити деревяної церкви Пресвятої Трійці. Збудована вона у 1720 р. на місці тисової попередниці, що була тут з 1601 року і згоріла у 1718 р. Церква тризрубна, триверха, із широким піддашшям, що оперізує її . У ХІХ ст. до церкви прибудували муровану захристію, використавши для вікна овальний білокам’яний портал із розібраної замкової вежі.      

    

В інтер’єрі церкви - прекрасний іконостас, що є взірцем Жовківської школи різьби і живопису ХVII - ХVIIІ ст. Ікони празничного ряду, царя Мелхіседека – зображення дияконських дверей приписують пензлю Івана Рутковича, намісні ікони та зображення архангела Михаїла – Василю Петрановичу . Царські ворота прикрашає "Євсеєве дерево” – улюблений мотив майстрів Жовківського мистецького осередку ХVII ХVIIІ ст. Мистецтвознавці припускають, що іконостас врятовано із старої церкви і, після заміни пошкоджених ікон новими, уміщено в новозбудованій.

Церква на Винниках – історичній частині Жовкви, посвячена Різдву Богоматері, збудована у 1705 р. теслею Канушем, про що свідчить напис, вирізьблений на хорах. Тризрубна, одноверха стоїть вона серед цвинтарних хрестів і є рідко відвідувана туристами. А даремно – в церкві знаходиться ще один шедевр роботи жовківських майстрів – п’ятиярусний, оздоблений чудовою золоченою різьбою іконостас . Ікони вражають бездоганною майстерністю, вишуканістю малюнку, глибоко живописним колоритом з багатющою градацією тону. У 1996 р. іконостас було відреставровано коштом отців Василіан, - як у давнину.

Ці два іконостаси є чудовим свідченням вкладу жовківських митців у розвиток українського барокового мистецтва.

На вулиці Львівській стоїть ще одна памятка архітектури – сьогоднішня церва св. Лазаря – це давній , збудований у 1735 р. костел, посвячений Найсвятішому Серцю Ісуса, що разом із оточуючими будівлями входив у комплекс монастиря сестер Феліціянок. 

               

Біля Домініканського монастиря збереглася оборонна вежа і частина міського оборонного муру. Між дзвіницею костелу св. Лаврентія і монастирем отців Василіан можна побачити будинок, збудований на оборонній вежі ХVII ст.

Хоча сьогоднішня Жовква мало нагадує улюблену королівську резиденцію, а більшість згаданих будівель потребують реставрації, навіть побіжний огляд її пам’яток займе близько трьох годин і залишить незабутні враження.

Стараннями усіх небайдужих сьогодні Жовква потроху повертає собі давню привабливість і красу і має амбіції стати архітектурним, культурним та туристичним дивом України.

Софія Каськун


Очима птаха на місто можна подивитися тут: http://map.meta.ua/photomap.php?l=castles&c=zhovkovsky&lang=ua

Категорія: Мої статті | Додав: Софія (08.05.2011)
Переглядів: 2029 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Наше опитування

Чи плануєте відвідати Замок?
Всього відповідей: 54

Міні-чат

Друзі сайту

завантаження...
Locations of visitors to this page

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017 | Створити безкоштовний сайт на uCoz