Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Каськун Софія Володимирівна ЮЛІАН БУЦМАНЮК. ВОЇН, МИТЕЦЬ

Серед багатющої мистецької спадщини Жовкви особливе місце посідають розписи Храму Христа Чоловіколюбця, виконані українським художником Юліаном Буцманюком. Розписи незвичні, хоч стиль виконання характерний для часу першої половини ХХ ст. – згасаюча сецесія. Але яка це сецесія! Скільки національного в тих розписах. Яка сила вплинула на митця і спонукала до створення тих розписів, що передувало їх появі, які думки, які ідеї вкладав художник в своє малювання?  Відповіді на ці питання в радянські часи можна було лише прошептати і тільки надійним людям, мало того, самі монахи Василіяни, котрим належав храм, забілили розписи південного трансепту, побоюючись їх знищення. Що ж зобразив художник в просторі релігійної тематики, де важливим є канон, традиція сакрального малярства. Де джерело натхнення, звідки черпав він теми своїх розписів?  

Для відповіді на ці питання варто звернутися до біографії митця.

Юліан Буцманюк народився в селі Сморжеві на Львівщині 3 липня 1885 року в родині вчителя. Змалечку виявляв хист до малювання, цікавився мистецтвом. Відвідував школу із мистецьким ухилом.   Рано осиротів і мусів сам дбати про своє виживання. Маючи непересічний талант, навіть без належної освіти отримує роботу, як художник – допомагає при розмалюванню бічної нави латинської катедри, [1] самостійно розписує святилище церкви містечка Конюхи на Тернопільщині, де священником був Ксенофонт Сосенко, брат Модеста Сосенка – відомого художника. Саме Модест Сосенко стає вчителем Буцманюка, його наставником, беручи його до спільної роботи над розписами церков. [2]

У 1908 році Юліан Буцманюк при сприянні Модеста Сосенка потрапляє на навчання до Академії мистецтв в Кракові. І тут треба звернути увагу на роль Митрополита Андрея Шептицького в долі молодого митця. Виявляючи в тільки йому знаний спосіб талант в молодих людях, митрополит Андрей вирізняє молодого Буцманюка і дає йому стипендію для навчання в Кракові, як робив це у випадку багатьох українських хлопців, ставлячи їм тільки одну умову – повернутися на батьківщину і використати свій талант і знання на добро рідного краю. Юліан відчуває себе "як в раю", про що пише митрополиту, дякуючи за можливість навчання. Під час студій Буцманюк працює при реставрації Марійського костелу в Кракові, у вітражній фірмі Г. Желенського. За фінансової допомоги Митрополита Юліан у  1012 році їде до Мюнхена, відвідує Італію – Рим, Флоренцію, Мілан. Захоплюється творіннями безсмертного Мікеланджело. Навчання в Академії Буцманюк успішно закінчує у 1914 році і отримує стипендію австрійського уряду для навчання закордоном [3]. Художник мріяв про Італію, але починається перша світова війна і Юліан Буцманюк із художника стає воїном.

Війна стала катастрофою для українського народу, - поділені між імперіями українці воювали по обидві сторони фронту, але вона стала і надією для свідомого українства на створення власної незалежної держави. Наочним доказом живучості ідеї української незалежності стало формування леґіону Українських Січових Стрільців - національного війська, що відкрило нову сторінку змагань українців за волю.

Не вагаючись Юліан Буцманюк стає до лав січового стрілецтва, будучи патріотом, відчуваючи свій громадянський обов'язок, увесь свій талант митець віддає військовій справі.  Розуміючи, що саме зараз твориться історія Української держави, УСС зробили усе для збереження своїх слiдів, "щоб нащадки не стояли перед пустими сторінками української минувшини", для того, щоб "будити українське громадянство та поширювати серед нього нацiональну свiдомiсть i прагнення до волi".[4] Важливою ділянкою цієї роботи стало мистецтво та художня творчість. «Кiш», «Вишкiл», «Збiрнi Станицi», «Пресова Кватира», бiблiотека, освiтнi та культурно-мистецькi гуртки служили цій меті, їх діяльність визначала обличчя леґіону УСС, сприяла зростанню його популярності серед українського народу.

Саме четар Юліан Буцманюк на початку 1915 р. став натхненником і організатором "Пресової Кватири", головним завданням якої стало збирання матерiалiв до iсторiї Українських Січових Стрільців та збереження їхнiх традицій. Ще в Горонді Ю. Буцманюк виготовив низку портретів та малюнків стрільців та старшин УСС. "Пресова Кватира" стала культурним, духовним центром, що об’єднував людей творчих, організовував i спрямовував духовне, культурне та мистецьке життя леґіону. Активна дiяльнiсть "Пресової Кватири" залишила пам’ятки стрілецького мистецтва у фотографії, малярстві, музиці, пісні, скульптурі та різьбярстві.

Випускник Краківської академії мистецтв Юліан Буцманюк в цей час не тільки малює, але й багато фотографує. Стрілецька фотографія стала найточнішим документом того часу - було відзнято фактично всі сторони життя стрілецтва, його будні та свята, бойові походи та відпочинок. [5]

Експонуванням стрілецької творчості займалася Бойова Управа, її силами видавалися  публікацій про УСС, відзнаки, було організовано декілька виставок, збережено численні пам’ятки мистецтва й фотографії.

Юліану Буцманюку пощастило, він не тільки малював і фотографував, він спілкувався із такими визначними митцями, як Осип Курилас, Іван Іванець, О. Сорохтей, Лев Гец, Ю. Назарак, І. Качмар, усі вони, маючи професійну освіту, йшли в ногу з часом і творили в стилі сучасних течій європейського мистецтва — імпресіонізму, експресіонізму, символізму.  Праця обіч таких особистостей стала позитивним досвідом, професійно збагатила митця. Фотографії Буцманюка із фронту друкувалися в часописах, відкриваючи усі жахи війни, серія поштівок на стрілецьку тематику, намальованих Юліаном, вийшла в січні 1915 року, він також був автором ряду відзнак УСС. Юліан Буцманюк сотник УСС, згодом майор, керував Збірною станицею у м. Сиготі на Закарпатті, служив у державному секретаріаті військових справ пройшов увесь шлях українського війська: спочатку у лавах Українських Січових Стрільців, потім в Українській Галицькій Армії, поранений, хворий, комісований, він не полишив діючої армії [6]

У 20-х роках Буцманюк опиняється в чеських таборах, після їх ліквідації продовжує навчання в Празькій академії мистецтв, проігнорувавши пропозицію служби у чеському війську. Отримавши диплом Празької академії, художник у 1927 році повертається до Львова. Тут починається його педагогічна практика і знову доля зводить митця із монахами-Василіянами в Жовкві.  

Ще в роках 1910 – 1911, будучи студентом, Юліан Буцманюк виконав розписи каплиці церкви Різдва Христового  монастиря оо. Василіан у Жовкві. [7] Розписи каплиці було визнано досконалими. Усі зійшлися на думці, що художникові треба довірити розмалювання усієї церкви. Але це затягнулося на роки. У 1932 році Буцманюк повертається до розписів церкви. Збагачений досвідом війни, зрілий художник, за спиною в котрого добра школа, а в папці тисячі замальовок, етюдів, фотографій. Розписи церкви поряд із завданням культовим стали для митця реалізацією завдання, котре ставилося перед Буцманюком січовим стрільцем – увіковічення історії українських національно-визвольних змагань першої чверті ХХ століття.

Україна, як держава, розділена між Польщею та Радянським Союзом не існувала. Але в народній памяті ще живі були такі недалекі в часі змагання за незалежність, ще жила пам'ять про Листопадовий чин і Акт Злуки. Художник використовує свою можливість і залишає на стінах храму історію України, намальовану в історичних постатях. Ідея не нова. Такі розписи існують в храмах Англії. Франції, Німеччини і не тільки. Але тут ми маємо справу із храмом, що знаходиться на території чужої держави. Саме цим своїм вчинком Юліан Буцманюк не тільки не дає вмерти народній пам'яті про події української історії, але й має тверду надію, що народ український таки буде жити в своїй державі.

Розписи храму художнику не вдалося закінчити його творча ідея не була до кінця реалізована. Події 1939 року заставляють митця емігрувати  - Краків, Відень, Мюнхен і нарешті Едмонтон – скрізь Буцманюк знаходив себе, як  український митець-патріот.

Саме в Єдмонтоні  художник реалізовує ще один свій проект – розписи кафедрального собору Святого Йосафата.[8] Митець залишається вірним своїй патріотичній місії і його розписи носять виразний національний характер, служать моральною підтримкою для тисяч емігрантів, що їх доля закинула в Канаду.  Поряд із розписами, художник виконував повсякденну роботу із навчання мистецької молоді, вів активне суспільне життя, окрім всього огрому роботи, він ще й виступив засновником Братства Українських Січових стрільців в Едмонтоні.  В ньому органічно поєднувався талант митця, дослідника, педагога.

Юліан Буцманюк презентував своєю особою те краще, що рухало українським народом в боротьбі за незалежність – патріотизм, професіоналізм, жертовність.

Життя митця закінчилося 30 грудня 1967 року, похований він в чужинській Канаді, що стала батьківщиною для багатьох українських патріотів.

А в сучасній Україні ми відкриваємо для себе його роботи, як свідчення небувалого професіоналізму і патріотизму.

Розписи Жовківської церкви Христа Чоловіколюбця монастиря Отців Василіан приваблюють своєю досконалою красою, тисячі відвідувачів із різних куточків планети, із різними професіями, релігійними і мистецькими вподобаннями щороку відвідують храм, щоб помилуватися творами Юліана Буцманюка.

Найперше вражає каплиця. Розписи виконані у виразних традиціях стилю модерн. Це відчутно не тільки у композиції, колористиці, але і у сміливості трактування канонічних образів. Ми бачимо руку непересічного митця, котрий прекрасно володіє композицією, рисунком колористикою, чудово знає традиції сакрального мистецтва і не боїться їх порушувати.

 Каплиця призначалася для хрещення дутей і тут художник зображає Богородицю на троні з малим Ісусом на руках. Ісусик у вишиванці із орнаментом, характерним для Жовківщини. А поряд стоять діти, одягнені так, як одягалися колись в неділю ідучи до церкви. Діти простягають маленькому Ісусикові квіти, - це не вишукані тепличні ніженки, а квіти шипшини – скромні, але колючі - символ того, що приготували для дитяти люди. Богоматір із опущеними очима, вона не дивиться на глядача, занурена у свій світ, у свої думки і відчуття, вона знає майбутнє і смиренно його приймає. Сюжет не новий,  зображене є  добрим етнографічним матеріалом. Персонажів художник взяв із постановки в Народному домі, діти, що грали в "представленю" послужили натурою для створення композиції, звідси і автентичний одяг нашої місцевості.  

Архангел Гавриїл-Благовісник, Архангел Михаїл, ангели також зображені у вишитому одязі, що цілком відповідає духу церкви, котра століттями була своєрідним українським культурним центром у місті. 

                 

Художник глибоко вивчив традиції давньоруського мистецтва і успішно застосовує їх, використовуючи золочене тло, що творить фактуру мозаїки, імітує мерехтіння смальти. В сцені коронації Богородиці бачимо також виразні впливи майстрів італійського мистецтва періоду Відродження, особливо Мікеланджело та  Фра Анжеліко – ангели розпустили крила, що міняться найтоншими розтяжками кольорів, а завершуються павичевими "очками".

Вражає також вітраж - поєднання глибоких насичених оранжево-жовтих і синіх, яскравих зелених кольорів. Відчувається добра школа і глибокий талант, а ще небайдужість художника – він творить на віки, творить, розуміючи призначення розписів – бути унаочненням для віруючих, підносити дух до небесних вершин. Разом із цим художник малює історію монастиря оо. Василіан в постатях. На одвірках зображений брат Наркис, котрий служив своєю допомогою митцеві, та ігумен монастиря Віталій Градюк.

Розписи всього об’єму храму свідчать не тільки про досвідченість Буцманюка-митця, але й про дух, що панував тоді в церковному та монастирському згромадженні. Без найвищого благословення, без згоди монастирського керівництва Юліан Буцманюк не зміг би втілити свій великий задум і зобразити на стінах церкви глибоко національні за своїм духом і формою розписи.

Художник не відступає від церковного канону, створюючи старозавітні композиції, сцени та постаті із Святого письма, але поряд із цим вводить цілковито нові композиції із життя  святого Йосафата, а також історичні сцени – "Берестейська унія", та "Покрова". Саме в останній митець зображає акт Злуки – символічне об'єднання українських земель в одну державу.

 

В південному трансепті художник зображає митрополита Андрея Шептицького в оточенні  його соратників - блаженних священномучеників єпископів  Григорія Хомчишина та Йосафата Коциловського, ченців Василіанів. Біля їх ніг символ Голодомору - плаче навколішки українська жінка в подертій вишиванці, схилившись над виснаженим мертвим тілом - своєрідна Піїта - як Богоматір плаче над знятим з хреста Ісусом, так і мати-Україна плаче над померлим від голоду сином.

Зліва під панорамою Києва із банями Печерської Лаври та Святої Софії зображено портретну галерею діячів Української Народної Республіки: Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Павло Скоропадський, Михайло Омелянович-Павленко, Марко Безручко. Поряд із постатями історичними алегоричні образи – кобзар із порваними струнами, знедолена селянка – символи нещасливої долі держави України, обірваного шляху до омріяної незалежності.

Група справа зображена під панорамою Львова. Це діячі  Західно-Української Народної Республіки: Кость Левицький, Євген Петрушевич, Сидір Голубович, Василь Панейко, Дмитро Вітовський, Григорій Коссак, Мирон Тарнавський, січовий стрілець, пластун, селяни із снопом збіжжя. А над усіма Покрова, що бере під свій омофор усю Україну, її народ, її військо і церкву.

 

В північному трансепті митець зображає сцену "Берестейської Унії" – прихильники і противники унії з Римом розміщені поряд і знову можна впізнати відомі постаті, що творили історію української церкви. В центрі композиції художник розміщає творців Унії: І. Потія, М. Рогозу, Й. Рутського,  Я. Смогожевського,  М. Терлецького, братів - Василіанів. З обох сторін зображені противники унії серед яких П. Могила, М. Смотрицький, І. Вишенський,  поряд із ними захисники віри православної – козаки на чолі з гетьманами - Б. Хмельницьким і його синами, І. Мазепою, П. Сагайдачним, П. Дорошенком. Над усіма возноситься постать св. Йосафата, покровителя Української Греко-католицької церкви. Художник поєднує два ворогуючі  табори із свідомим розумінням того, що вони прислужилися ідеї творення української державності, духовності в силу свого розуміння і сприйняття історичних реалій. В XVII ст. православ’я  не дало розчинитися українському народові в агресивному латинському середовищі, а в XVIII-XX ст. Греко-католицька церква врятувала українців від асиміляції в Московській державі.

Навіть класична сцена Різдва і Поклоніння волхвів в інтерпретації Юліана Буцманюка набирає національних рис. Як в українській колядці Різдву Христовому радіють всі - гуцули, бойки, лемки, волиняни, подоляни прийшли поклонитися маленькому Ісусику. В іншій сцені дари новонародженому принесли українські князі та козацькі гетьмани. 

   

Художник прекрасно володіє мистецьким засобами. Його композиції довершені, рисунок викінчений, а колорит досконалий. В складні площини церковних стін художник майстерно вписує багатофігурні сцени. Стіни храму густо помережані орнаментами, що не залишають вільного місця.

Поряд із традиційними для християнства символами - виноградною лозою, пшеничним колоссям, голубами і рибами, стилізованими під орнаменти  українських писанок, ми бачимо елементи тих же традиційних писанок, орнаменти традиційних вишивок і різьби. Головки серафимів та херувимів обрамлені українськими барвінками і соняшниками, улюбленими мотивами  в мистецтві модерну.

В якості натури художник використовує жовківських дітей, міщан, монахів та священників, а також своїх бойових побратимів – українських січових стрільців, численні портрети, замальовки та світлини з яких  мав можливість робити в часі війни. Зі стін храму дивилися живі люди, що їх доля звела з митцем.

Патріотизм Юліана Буцманюк став причиною його непорозумінь із шовіністично налаштованими колами польського міщанства. Його розписи "Унія" та "Покрова", а також те, що в образах святих зображав українських націоналістів послужило причиною нападів на митця зі сторони преси і викликало реакцію польської поліції. Інформація про розписи Юліана Буцманюка ширилася дуже швидко. Українські митці, зацікавлені його творчістю почали наслідувати художника. Його творчість стала каталізатором для патріотичного піднесення українців.

Розписи в Жовкві чудом збереглися в країні войовничого атеїзму і радянського шовінізму. Усі мистецька спадщина Юліана Буцманюка, що знаходилася у музеях, була нещадно знищена. У Львівській галереї мистецтв зберігається тільки дві ікони – св. Йосафат та св. Василій Великий. Розписи церкви Христа Чоловіколюбця в м. Жовкві є свідченням високого духу українського воїна, художника,  патріота Юліана Буцманюка.

 

Література:

[1] Буцманюк Ю. Мій життєпис // Монографічна студія. – Едмонтон, 1982. – С.13-14

[2] Купранець О. ЧСВВ. Наш визначний мистець стінопису, у 80 річчя проф. Юліана Буцманюка – Світло - ч. 12 – Торонто, 1965

[3] Юліан Буцманюк. Стінопис Жовківської церкви Христа-Чоловіколюбця. – Видавництво отців Василіан "Місіонер" – Львів – 2006. – С. - 11

[4] Рожак К. Мистецьке угрупування Українських Січових Стрільців: ідеологічні засади та провідні напрями діяльності  // Вісник Львівської національної акадамії мистецтв. - №19 – Львів – 2008. С. – 204 - 215

[5] Мала фотоенциклопедія Українських Січових Стрільців. Львів – 2004. С. - 108

[6] Буцманюк Ю. Мій життєпис // Монографічна студія. – Едмонтон, 1982. – С. -14

[7] Юліан Буцманюк. Стінопис Жовківської церкви Христа-Чоловіколюбця. – Видавництво отців Василіан "Місіонер" – Львів – 2006. – С. – 19-20

[8] Купранець О. ЧСВВ. Катедра св. Йосафата в Єдмонтоні. – Едмонтон – 1979.  - С. - 96-116

Категорія: Мої статті | Додав: Софія (23.01.2015)
Переглядів: 3934 | Коментарі: 56 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 3
3  
Hardcore Gay photo blogging post
http://tranny.porn.porngalleries.top/?post-deshaun

2  
Oxana Putan salad recipes Russian cuisine http://0gogo.ru/kitchen - soups of Russian cuisine recipes with photos

1  
145-та річниця з дня народження
http://www.schyrec.com/145-ta-richnytsya-z-dnya-narodzhennya/
Містечко в якому народився Осип Курилас:
http://www.schyrec.com/kim-naumenko-osyp-kurylas/
http://www.schyrec.com/hudozhnyk-osyp-kurylas/

Ім`я *:
Email *:
Код *:

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Наше опитування

Чи плануєте відвідати Замок?
Всього відповідей: 54

Міні-чат

Друзі сайту

завантаження...
Locations of visitors to this page

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017 | Створити безкоштовний сайт на uCoz