Cьогодні Жовква, місто
засноване гетьманом Станіславом Жолкевським у 1594 р. [6, с. 8] згідно засад
європейської ренесансної урбаністики [1, с. 36-43], перебуває в стані усвідомлення, вивчення,
дослідження своєї історичної, архітектурної та мистецької спадщини.
В цьому процесі особлива
роль належить дослідженням замку. Створений для потреб оборони, він творив з
містом одне ціле - "ніби руками обнімав місто мурами оборонними, кладучи
символічний знак єдності на добрі і на злі часи” [9, с. 9].
Як кожна споруда, що
протривала віки, замок пережив кілька етапів: слави, величі і занепаду. У І
пол. XVII ст. за часів Станіслава Жолкевського, Яна Даниловича, Теофілії Собєської
– суворо-неприступна оборонна фортеця, що блимаючи бійницями, монолітною брилою
височіла на берегах ставу [5, с. 606], у ІІ половині XVII століття - королівський палац - багатий, пишно
оздоблений, оточений розкішним парком та лазнями на воді [3, с. 57 - 67], у
середині XVIII ст. - святиня слави роду Радзівілів [4, с. 106-113], наприкінці XVIII ст. замок втрачає своє значення,
багатство, славу, занепадає і наприкінці ХІХ ст. стає руїною.
І хоча дослідження замку
активно велися в другій половині ХІХ ст. та на початку ХХ ст., усе ще
залишаються білі плями в його історії. Знахідки та дослідження останніх років Юрія
Лукомського, Тараса Іванишина, Ольги та Ігоря Оконченків, Наталі П'єх та інших науковців дають щораз
більше інформації, що нагадує пазли складанки, в котрій часто фрагмент, що
пасував до певного місця, виявляється зовсім не звідти.
Під цим кутом зору кожен
аналіз та порівняння наявних матеріалів може бути потрібним для вивчення,
реставрації та пристосування замку до потреб сьогодення.
Зі смертю Михайла
Радзівіла замок в Жовкві втратив останнього власника, котрий належним чином
розумів історичну цінність спадщини Жолкевських - Собєських і в силу свого розуміння та моди, що панувала
в Європі, дбав про її утримання.
Останній раз будівельні
роботи, скеровані на покращення палацу, велися У 1740 - 1753 роках. Саме тоді великий
князь Михайло Радзівіл замовив в архітектора Антоніо Кастелло проект монументалізації
палацового крила замку. Перебудова того часу змінила вигляд споруди – галерея отримала продовження до веж,
опоясуючи стіни із псевдо вікнами, переходи між корпусом і вежами змінилися на
триповерхові, парадний вхід до палацу увінчав восьмиколонний портик, для
облаштування котрого було розібрано чотири середніх прясла поверхової аркової
галереї [4, c.108]. Сходи, що значно виступили перед лицем фасаду, було прикрашено
статуями. В центрі стояв Ян ІІІ Собєський, в оточенні Миколая Радзівіла, Кароля
Радзівіла, Станіслава Жолкевського, Івана Даниловича, Якуба Собєського та самого
Михайла Казимира Радзівіла. В ніші палацу над усією групою було вміщено
погруддя Катерини з Собєських Радзівілової, сестри короля Яна ІІІ, бабці
Михайла Радзівіла, як ланку, що пов’язала роди Радзівілів і Собєських [6, с. 87].
І хоча вартість, як мистецька, так і матеріальна скульптур не була високою –
польський краєзнавець Урсин Нємцевіч називає статуї "варварськими" [8,
с. 451], а автор не ідентифікований [4, с. 111], було створено цілісний
монументальний ансамбль, що виконував роль святині роду.
Всередині палацу зали
декорували стюком, пошкоджену часом шкіряну оббивку замінили побілкою, а місце
мармуру зайняло дерево. Палац все ще зберігав сліди давньої величі, але почасти
велич ця була бутафорна – "…стюкове оздоблення чудово відображало настрої гарячкового
постійно змінного життя у другій половині XVIII ст. " [ 9. с - 105].
У 1862 році замок став
власністю Кароля Радзівіла. "За нього не тільки Жовква підупала, але весь маєток Радзівілівський
розпорошився” [ 6, с. 80]. Разом із братом Ієронімом, занедбавши маєток, вони
відступили жовківський замок Домінікові Радзівілові, а той допровадив його до
аукціону. В 1787 р. замок став власністю розпорядника радзівілівських маєтків
Адама Юзефовича [6,
с. 86].
Останній не походив з так
давнього шляхетського коріння, як попередні власники, не був спадкоємцем
славних родів і його цікавила виключно
економічна доцільність набутку. Замок отримав нове призначення - став
багатоквартирним будинком.
Після смерті А. Юзефовича
замок, хоч сильно перебудований і обдертий, ще був спроможний справити враження
– тут у 1809 році місцева знать проводила урочистості на честь Наполеона і давала
бал, вшановуючи польське військо, що ненадовго потіснило австрійське. [7]
Син А. Юзефовича втратив
надію на економічну вигоду від замку і в середині XIX ст. продав його Артурові Глоговському
[9, с - 24], котрий розпродав рештки рухомого
майна і приступив до розбирання споруди на будівельний матеріал.
Технічний стан замку в
середині ХІХ ст. ілюструє інвентар 1840 р., ймовірно укладений перед його переходом
до власності Артура Глоговського [2, с. 503-519], що разом із іншими джерелами того часу дає цілісну картину
руйнування колись величної споруди.
Аналізуючи інвентар можна
прийти до висновку, що на той час в палацовому крилі замку було виокремлено
чотири квартири – одна на другому поверсі і три на першому – про це свідчать
кухні із пекарськими п’єцами, та кімнати для прислуги. Західна частина
палацового корпусу на другому поверсі швидше всього виконувала якусь громадську
функцію – кімнати в цій частині не мають прикметника "житлові",
описується зал в котрому "давано бали" з оркестровим балконом біля
"великого залу", котрий стояв цілковитою руїною - без підлоги, стелі
і вікон, з обдертими стінами. Кімнати в східній частині другого поверху описані,
як житлові, добре впорядковані. Тут згадуються кахлеві печі та мармуровий
камін, очевидно той, котрим у 1820 р. захоплювався Урсин Нємцевіч [8, с-451], великі вікна, подвійні двері, кімната
для прислуги, коридор та комори. Це наводить на думку, що саме в цій частині
замку поселився сам Адам Юзефович. Коридори, котрих не було первісно, оточували кімнати і виводили на сходи, що вели
на третій поверх і стрих.
Перед палацовим корпусом
ми ще зустрічаємо описані двобічні сходи із статуями, але те, що погруддя
Катерини з Собєських Радзівілової подається, як королеви Марії Казимири,
говорить про знищені написи, що не надаються до ідентифікації, пощерблені скульптури. Галереї сильно пошкоджені,
а в їх нижній частині з обох сторін від веж було прибудовано возовні під ґонтовим
дахом – шість із східної і три із
західної сторони палацу, кожна замикалася на окрему колодку.
У східній вежі, що
примикає до палацового корпусу, на першому поверсі була конюшня, на другому
рівні три кімнати і кухня, на третьому теж три кімнати. Інвентар описує, що були
вони в поганому технічному стані,
очевидно там давно ніхто не жив [2, с. 506].
До нас дійшло два
графічні зображення палацового крила замку: копія малюнка невідомого автора із
кінця XVIII ст.,
яку зробив Й. Яворський і опублікував М. Осінський [9], та гравюра з 1847 року,
опублікована в тижневику "Przyjaciel ludu". У 1867 році Жовкву та палац
замку фотографував Теодор Шайнок – львівський фотограф, котрий власним коштом
видав фотографії. Між датою гравюри і фотографіями - 20 років. Саме ці фотографії найкраще
служать ілюстрацією до слів Садока Баронча про "політику нищення" [9, с-24],
яку А. Глоговський провадив в замку. На фото палац стоїть із залишками
галерей, а від парадних сходів залишився тільки ганок. 
Палацовий
корпус замку в Жовкві. Кінець XVIII
ст. Мал. М. Яворського
На малюнку М. Яворського
палац із фронтоном над портиком, покриття даху нагадує черепичне, чотири
потужні комини, двоє дверей обабіч портика на першому рівні. Зображене в цілому
відповідає описам інвентаря 1750 р.
Палацове
крило замку в Жовкві. Гравюра 1847 р.
Детальний розгляд гравюри
з 1847 р. опублікованої в тижневику "Przyjaciel ludu", наводить на думку про
спеціально допущені неточності. Насамперед це стосується дахів над галереями,
які отримують висоту і ширину однакову
із палацовим корпусом, що практично було неможливим. Для цього треба було б
перекрити дахом внутрішні дворики між палацовим корпусом і вежами. Фінансовий
стан справ власників замку не міг цього дозволити, - вистарчить згадати
продовження корпусу стінами із глухими вікнами з метою бутафорної
монументалізації палацу. Дахи павільйонів з південного боку підняті настільки,
що їх видно навіть при такому ракурсі, хоча вони ніколи не були вищими від
дахів корпусу. Можливо в такий спосіб художник зобразив вежі замку,
використавши зворотню перспективу і змістивши вежі ближче до центру. На
зображенні палац не має коминів, в той час, як в інвентарі описуються чотири
комини, що "вистають за дах" [2, с. 504-505].
Зображення на гравюрі
1847 р. відповідає інвентарю палацового корпусу 1840 р. в частині опису переобладнання його під квартири. На
зображенні маємо по четверо дверей на обох поверхах – в інвентарі описано двері
по обидві сторони портику. Істотне значення має зникнення фронтону із рельєфами
над портиком, котрий зображений в гравюрі з кінця XVIII ст. Замість нього у гравюрі 1847 року
бачимо двосхилий дах. Невідомо для чого і коли фронтон було замінено дахом.
Обидва зображення - і
малюнок М. Яворського, і гравюра 1847 року не подають стрихових вікон, а в
інвентарі 1840 р. згадуються стрихові помешкання, котрі повністю "zdezelowane". Можливо вікна були влаштовані в фаєрмурах.
На малюнку М. Яворського
подвір’я замку замощене камінням. На зображенні 1847 р. подвір’я поросле травою із протоптаними
стежками. Археологічні дослідження останніх п’яти років виявили кам'яне мощення датоване XVII ст. по повздовжній осі замку. На
протязі сотні років покриття дитинця замку змінилося цілковито.
В інвентарі 1840 року
немає згадки про парк, що був детально описаний в році 1750. Садок Баронч описує
колись пильновані добре оплачуваним садівником густі зарослі з південної
сторони палацу, фіксує відсутність звіринця, ставу і лазень, палацу на Гараю.
Замість парку у французькому стилі на терасах із південного боку перед палацом
ростуть грядки, посаджені мешканцями замку, а перед замком із сторони міста –
"ogródek", посеред якого статуя Геркулеса
- жалюгідний відгомін величі
палацу [6, с. 86].
Перед автором гравюри,
опублікованої в тижневику "Przyjaciel ludu", очевидно стояло завдання
прикрасити і зобразити палацове крило замку Яна ІІІ Собєського якнайвеличніше.
Палац він малює із дуже низької точки, що візуально підвищує його, зображає
галерею без возовень і в цілому замок не нагадує руїни, описаної Немцовичем [8,
с. 451], С. Барончем [6, с. 86] та інвентарем 1840 р. Без ознайомлення із
іншими матеріалами це може ввести в оману щодо справжнього стану споруди в
середині XIX ст.
Палацове
крило замку в Жовкві. Фото Теодора Шайнока. 1867 р. ХІХ ст. – час занепаду
старих родів та розквіту нової еліти, час будівництва та реконструкції маєтків
магнатерії, що знайшла себе в нових умовах. В польських настроях того часу
переважали ноти героїзації власної історії, взорування на лицарях минулого, що
в свою чергу спонукало до висвітлення саме в такому руслі історичних постатей
та усього, що було зв’язане із ними.
Саме в такому світлі слід
сприймати зображення замку на гравюрі 1847 р. Автор подає родинний замок
гетьмана Станіслава Жолкевського, короля Яна ІІІ Собєського величною спорудою
рівною величі його колишніх власників, на той період це не відповідало
дійсності, що підтверджено інвентарем замку 1840 р.
Джерела:
1.
Бевз М.
Архітектурно-просторовий уклад міста Жовкви в контексті європейської
урбаністики // Історична, мистецька, архітектурна спадщина Жовкви. Проблеми
охорони, реставрації, використання – Жовква – Львів, 1998.
2.
Інвентарний опис
Жовківського замку 1840 р. Опрацювання
Пєх Н. – Жовква крізь століття – науковий збірник. Випуск І. – Жовква, 2010.
3.
Каськун С. Ансамбль
Жовківського замку, як приклад палацово-паркового мистецтва XVII – XVIII ст. // Маєток – науково-краєзнавчий збірник Державного
історико-культурного заповідника "Самчики" –випуск 2, – Самчики,
2009.
4.
Ковальчик Є.
Святиня роду Радзівілів у замку в Жовкві. // Історична, мистецька, архітектурна
спадщина Жовкви. Проблеми охорони, реставрації, використання – Жовква – Львів, 1998
5.
Aftanazy R. Dzieje
rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej- Tom 7 - Wroclaw – Warscawa – Krakow. 1995.
6.
Baracz S. Pamiatki
miasta Zolkwi. – Lwow, 1852
7. Dudziński Jarosław. Działania Piotra Strzyżewskiego w
Galicji Wschodniej w czasie wojny polsko - austriackiej w 1809 r. // © napoleon.org.pl
8.
Niemcewicz
J. U. Podróże historyczne po ziemiech polskich między rokiem 1811 a 1820 odbyte. – Paryż
– Petersburg, 1858.
9.
Osinski M. Zamek w
Zolkwi. – Lwow, 1933.
10.Szajnok Teodor. Zabytki Żólkiewskie wydane we Lwowie kosztem wlasnym w roku 1867
Стаття опублікована Маєток. Науково-краєзнавчий збірник
державного історико-культурного заповідника "Самчики". Випуск ІІІ. Матеріали
Міжнародної наукової конференції "Палацово-паркові ансамблі: простір життя
й культури" Самчики, 2011 р. – 180 с. (с. 73 -77)
| 
